Києво – Могилянська академія у 17 ст. Утворення колегіумів. Вихованці

Початок XVII ст. в Україні вирізняється активним розвитком освіти. По всій території відкривалися школи різного кшталту. Особливу роль у становленні вищої освіти відіграла Києво-Моги­лянська академія, створена у 1632 р. в результаті об´єднання лавр­ської школи, заснованої напередодні митрополитом Петром Моги­лою, з братською школою, заснованою 1615 р. Іваном Борецьким. Спочатку новоутворений навчальний заклад мав статус ко­легії, її засновник Петро Могила (1597—1647) був однією з най­помітніших постатей в історії української культури. Він здобу­вав освіту в Львівській братській школі та єзуїтському колегі­умі, потім у західноєвропейських університетах. Як просвітитель і релігійний діяч Петро Могила без перебільшення відіграв чи не вирішальну роль у розвитку освіти в Україні напередодні Ви­звольної війни під проводом Богдана Хмельницького у 1648— 1654 pp. Київський митропо­лит завзято добивався, щоб колегія дістала право називатися ака­демією. Причин цього декілька. По-перше, академія мала вищий за колегію ранг, що прирівнювався до університету. По-дру­ге, тільки в академії існували богословські класи; тільки акаде­мія мала право самоврядування й училищні колонії. По-третє, академія мала стати освітньо-науковим, літературним центром, який боровся проти полонізації в усіх сферах життя, зокрема духовній.

Педагогічну діяльність в академії на початку її становлення провадили відомі тогочасні діячі культури та церкви. Це — відо­мий філософ, поет, професор богослов´я Стефан Яворський (1658—1722) і Феофан Прокопович (1677—1736) — видатний український письменник, культурно-громадський діяч. Деякий період він був ректором академії. Непересічну роль у навчальному процесі й узагалі в історії Києво-Могилянської академії першої половини XVIII ст. відіграв колишній її студент, а потім довголітній проректор, освітній і релігійний діяч Рафаїл Заборовський (1677—1746). Помітне місце у розвитку академії займав також її вихованець, а згодом визначний письменник, професор, префект і ректор Георгій Кониський (1717—1795).

Студентами Києво-Могилянської академії були представни­ки різних верств населення України, хоча й переважали діти за­можних громадян. Навчалися в академії й іноземці. На початок XVIII ст. тут здобували вищу освіту понад 2 тис. студентів. Курс навчання тривав 12 років. Студіювали поетику, риторику, філо­софію, богослов´я, граматику, арифметику, геометрію, нотний спів, грецьку та польську, старослов´янську та українську мови. Навчання велося переважно латинською мовою. Але, що характерно, поступово вона витіснялася українською, яка була щоден­ною мовою спілкування студентів і професорів.

За структурою, організацією, стилем академія була демокра­тичним навчальним закладом. До неї приймали й зараховували студентами протягом усього навчального року. Не було й віко­вих чи станових обмежень. Києво - Могилянська академія стала елітною вищою школою, центром науки і культури козацької України. У ній навчався і працював цвіт українського народу. Тисячі громадян пишалися тим, що вони є вихованцями академії. Серед них — видатні вчені, політичні й релігійні діячі, вчителі, композитори.

Освіту в Києво-Могилянській академії здобули такі геть­манм України: Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Самойлович, Юрій Хмельницький. А геть­ман Петро Конашевич-Сагайдачний (1614—1622) був причетний до заснування академії. Учнями академії були знані в Україні та на теренах Російської імперії такі подвижники науки й культу­ри, як Григорій Сковорода, Дмитро Туптало, Григорій Полетика, Олександр Безбородько, Іван Величковський, Петро Гулак-Артемовський, Пилип Козицький, Максим Березівський, Дмит­ро Бортнянський та ін.

У другій половині XVIII ст. становище Києво-Могилянської академії погіршується. Проте адміністрація, професори й пере­дова українська громадськість намагалися зберегти попередні надбання, відстояти національний духовний заклад, утверджу­вати статус вищого навчального закладу європейського ґатунку. З іншого боку, під тиском імперських зазіхань, ворожого впливу московських і петербурзьких вельмож, тенденцій русифікації слава вищого закладу України починає занепадати. Російські царі вбачали в академії, в її прогресивних просвітницьких ідеалах, у плеканні національної самосвідомості небезпеку. На долі академії позначилась особиста ворожість Катерини II (1729—1796). Дедалі більше Києво-Могилянська академія зазна­вала різноманітних утисків. Закінчилося все це царським ука­зом, яким Академію у 1817 р. було ліквідовано, а на її багатющій навчально-матеріальній базі створено духовну семінарію.


1155359528979530.html
1155414473084278.html
    PR.RU™