Тема 9 США наприкінці ХІХ на початку ХХ ст.  

Тема 9 США наприкінці ХІХ на початку ХХ ст.

План

1. Економічний розвиток

2. Внутрішня політика. Партійне життя.

3. Зовнішня політика США

Література:

1. История США в 4 т. Т.4 – М. 1985

2. Согрин В. Политическая история США М. – 2001.

1 пит. В останній третині ХІХ ст. США вийшли на перше місце в світі за рівнем економічного розвитку. Економіка характеризується найбільшим обсягом промислового і сільськогосподарського в цілому і на душу населення виробництвом, ємким внутрішнім ринком, високопродуктивними фермами, засобами транспорту і зв’язку, появою характерних для ХХ ст. великих корпорацій.

Виробництво чавуну зросло у 8 разів

Видобуток вугілля у 10 разів

Виплавка сталі в 150 разів.

Загальна вартість виробленої промислової продукції зросла більш ніж у три рази. Стрімко розвивалась і транспортна індустрія, всю країну вкрила сітка залізниць – 200 тис. миль. Демократичне вирішення питання про землю відкрило шляхи швидкого розвитку капіталізму в сільському господарстві. Перехід вільних земель з державного фонду в приватні руки закінчився після видання акту про гомстеди 1862 р. За 1870-1900 рр. площа оброблюваних земель зросла в двічі, число зайнятих у сільському господарстві зросло за цей час з 6,2 млн. до 10,4 млн. чол. а кількість фермерських господарств з 2 млн. до 5,4 млн. Успіхи у сільському господарстві пояснювалися не лише родючістю грунтів і приростом сільського населення, але і застосуванням добрив та механізацією праці. Перед Першою світовою війною США займали перше місце в світі за споживанням зернових а також кукурудзи і рису, входили до групи країн з найбільш високою урожайністю і високо розвинутим тваринництвом. Загальна кількість голів ВРХ на 100 жителів США поступалася лише Аргентині, Канаді і Данії.

Колонізація заходу вимагала будівництва залізниць, щоб прискорити їх прокладання держава виділяла компаніям значні території і субсидії. На 1900 р. протяжність залізничних колій США перевищувала протяжність всіх залізниць Європи. Залізничне будівництво стимулювало промисловість. Нові галузі промисловості: харчова, нафтопереробна, хімічна, електротехнічна і механічна заклали довготривалу основу індустріалізації і могутності США. Саме в цих галузях, що з’явилися після громадянської війни створювалися підприємства нового типу – великі корпорації. Корінні зміни у виробництві супроводжувалися масовими винаходами. США отримали вигоду – оперативно вести підприємницьку діяльність.



1876 р. – телефон Белла

1867 р. – друкарська машинка

1872 р. – перший трамвай

1872 р. перша електростанція

На цей час припадає створення холодильників. Кризи 1883, 1893-1895 рр. підкосили економіку США. Разом з тим вони відіграли важливу роль у зростанні концентрації і централізації виробництва і капіталу. Тривав процес утворення моно капіталістичних об’єднань. У 1872 р. була створена нафтова компанія «Стандарт оіл» - Джон Рокфеллер. Переважала форма тресту – це об’єднання, коли підприємства втрачали свою виробничу і комерційну самостійність і підпорядковувались єдиному правлінню. У ХХ ст. США вступили країною, яка динамічно розвивалася і задавала тон у багатьох галузях економіки.

Після вбивства у 1901 р. президента Маккінлі президентські повноваження переходять до Теодора Рузвельта (був віцепрезидентом). Новий президент і його оточення рішуче висловились за зростання ролі держави у сфері соціально-економічних відносин. Друга головна ідея Рузвельта полягала в тому, щоб створити у взаєминах між різними соціальними групами принцип співробітництва і закріпити за державою роль арбітра, який захищає соціальні блага. Президент прагнув перетворити експансію в загальнонаціональну домінанту. Велику популярність новому лідеру принесла боротьба з трестами. Спираючись на закон Шермана уряд вимагав розпуску однієї з найбільших залізничних компаній «northern securities», яка контролювалася банкірським домом Морганів.

У 1906 р. прийнято закон Хепберна, що розширював повноваження комісії з торгівлі між штатами у плані регулювання тарифів. У 1913 р. компанія Форда почала освоєння конвеєрного виготовлення авто. Не слід применшувати роль зовнішньої торгівлі.

Важливу роль в економічному зростанні відігравав іноземний капітал, а також використання наукового досвіду старого світу. Американське виробництво не відчувало особливої нестачі в робочій силі, оскільки до країни йшов потік переселенців. Щорічно до США прибувало близько 400 тис. емігрантів. За останні 14 років ХІХ ст. 14 млн., а на початку ХХ ст. ще 14,5 млн. все це розширювало можливості внутрішнього ринку.

США на передодні Першої світової війни посідали перше місце за темпами зростання, рівнем організації, ступенем концентрації і монополії. У 1913 р. виробництво чавуну зросло на 337 %, сталі – 715%, кам’яного вугілля – 199%.

Фактори посилення економіки США:

1. США стали на шлях швидкого економічного розвитку пізніше від європейських країн запозичивши найпередовіше.

2. Розвиток важкої промисловості і швидкі темпи розвитку легкої.

3. Створення широко ємного внутрішнього ринку.

4. Експлуатація іноземних працівників.

5. Позитивний вплив мав і грабіж природних ресурсів країн Латинської Америки і наявність їх на території самих США.

2 пит. У ХІХ ст. в США остаточно утвердилася республіка яскраво вираженого президентського типу з двопартійною системою. Політичний процес розвивався у бік посилення виконавчої влади. Зростав державний апарат. Зростав склад поліції. Зміцнювалася армія – це було продиктовано як внутрішніми інтересами американської буржуазії так і підготовкою до політичної експансії. На політичній арені діяли дві політичні партії, які виникли ще до початку громадянської війни 1861 р. опорою республіканської партії були промисловці і фінансисти. Демократична партія відображала інтереси фермерів, промисловців Півдня і Заходу США. Спроби створення третьої партії зазнали невдачі. Не досить сильним у США був і соціалістичний рух, через те, що становище американських робітників було кращим і вони обмежувалися рамками економічних вимог. Республіканська і демократична партії мали вже готовий апарат впливу на суспільну думку. Керівна роль в обох партіях концентрувалася в руках невеликого кола політиків. З’являється фігура Боса, який являється посередником між партіями і магнатами. Бос керував політикою штату і міста, вибирав потрібних кандидатів і організовував виборчі кампанії. Банки мали не лише слухняних депутатів, але і спеціальних агентів – лобі. Могутню силу впливу на маси мала преса, основною метою якої стало формування необхідної суспільної думки на користь тієї чи іншої партії. Найбільшим впливом користувалася «New york times». За останні 32 роки ХІХ ст. 24 рази перебували при владі республіканці і 8 разів демократи. Символом республіканців був слон, а символом демократів – віслюк.

Розбіжності між партіями були не значними. Кінець 70-80-ті рр. позначились зростанням класових суперечностей в американському суспільстві. У 1877-81 рр. президентства Хейнса – відбулося зближення позицій обох партій, послаблення контролю республіканців і посилення демократів у південних штатах. У 1880 р. прийнято закон про використання збройних сил у разі внутрішніх безпорядків. За часів його адміністрації відбулося зростання числа чиновників і звільнення їх з під опіки партійних клік. На виборах 1884 р. перемогу здобули демократи – Клівленд (1885-1889). Роки його президентства позначені активізацією страйкового руху в країні. На виборах 1888 р. знову перемогли республіканці – Гарісон посів пост президента (1889-1893) значна увага зверталася урядом на соціальні програми, зростання пенсії, у липні 1890 р. виходить антитрестівське законодавство Шермана. Закон захищав середнього і дрібного виробника. 1891 р. було введено обмеження для емігрантів. На виборах 1892 р. владу знову повертає демократ Клівленд (1893-1897). У цей період зростають асигнування на армію і флот. У 1896 р. на посаду президента обрано республіканця Маккінлі (1897-1901). До 1913 р. влада в країні належала виключно представникам республіканської партії. Наприкінці ХІХ ст. монополісти отримують вигідний митний тариф, стає більш міцнішою національна валюта. Демократичні свободи проголошені американською конституцією в багатьох випадках залишалися декларацією. Не мали прав жінки, емігранти, сезонні робітники. У Південних штатах існував виборчий податок, тому мільйони громадян не могли скористатися виборчим правом. У останній третині ХІХ ст. вписані трагічні сторінки до історії індіанців Америки, одних знищували, інших витісняли у віддалені райони, а їх землі захоплювали. Для індіанців створювали резервації. Негри звільнені від рабства продовжували жити в дискримінованих умовах (окремі школи, церкви, заборона шлюбів між білими і чорними).

На виборах 1900 р. перемогу знову здобуває Маккінлі, але у 1901 р. його убили, віцепрезидент Рузвельт обійняв посаду президента (1901-1909). Початок його президентства припадає на непростий період в історії США викликаний зростанням невдоволення мас. Зростання антимонополістичних рухів все це змушувало правлячі кола перейти до політики реформізму. Саме Рузвельт запропонував програму реформ. Вона включала контроль над трестами, державне регулювання економічних проблем, демократизацію політичного життя. Рузвельт вважав, що держава всупереч доктринам лібералізму повинна обмежувати прагнення трестів до встановлення монополії на ринку. Велике значення мали закони 1906 р. про контроль за якістю продуктів харчування і лікарських препаратів.

США мабуть перші з великих держав на державному рівні зайнялися охороною природи взявши під охорону від пожеж і браконьєрів більше 59 млн. Га землі і створивши великі заповідники, національні парки. Після двох термінів президентства Рузвельта, його змінив на посаді Тафт (1909-1913) – республіканець. Він послабив боротьбу з трестами, зберіг політику протекціонізму і хоча за нього були розширені права конгресу у питаннях оподаткування, запроваджені прямі вибори до сенату, популярність Тафта залишалася не високою. Міністерство внутрішніх справ звинуватили у хабарництві але виправдали. У конгресі сформувалася опозиція уряду з лівих республіканців, що призвело до розколу партії влади. Одним з лідерів опозиції (прогресистів) став Лафомет – прославився своїми демократичними поглядами і репутацією чесного політика, але й Рузвельт не полишав планів повернутися у велику політику, коли з’їзд республіканців у 1912 р. вдруге обрав Тафта прогресисти висунули кандидатуру Рузвельта.

Прогресистська програма нового націоналізму включала жорсткий контроль над трестами і банками, більш гнучкі тарифні ставки, захист інтересів дрібного підприємства, створення умов для розвитку підприємництва і деякі кроки в галузі робітничого законодавства. Республіканцям і прогресистам протистояв єдиний кандидат від демократів – В. Вільсон в минулому професор історії і права Прінгстонського університету, пізніше губернатор штату Н’юджерсі (1913-1921). Його програма носила назву нової демократії, що передбачало:

1. Індивідуалізм.

2. Свобода особистості.

3. Свобода конкуренції.

Вільсон запропонував не контроль над трестами, а регулювання конкуренції. У 1913 р. прийнята чергова поправка до конституції США – найбагатші американці обкладалися значними податками, заснували міністерство праці.

3 пит. До кінця ХІХ ст. США не втручалися в європейські справи, проводячи політику «ізоляціонізму», проте, економічне процвітання стимулювало ріст експансіоністської ідеології. Ряд теоретиків і практиків були покликані обґрунтувати і виправдати підкорення інших народів, висунути гасло перетворення США у світову державу.

Великий внесок у формування зовнішньополітичної доктрини США вніс Теодор Рузвельт, здійснив поворот до європейської політики відмовившись від ізоляціонізму, пішовши на зближення з Англією. Іспано-Американська війна 1898 р. поклала початок створення колонії. Її результатом стало приєднання до США Пуерто-Ріко, островів Карибського моря, контроль над Кубою. У Тихому океані американці захопили Гавайські острови, острів Гуам, приєднали Філіппіни, отримали частину архіпелагу Самоа, що відкривало їм шлях до Китаю. Проте, європейські країни і Японія стали чинити супротив проникненню американського капіталу до Китаю тоді США виступили з «доктриною відкритих дверей» вимагаючи забезпечити доступ до Китаю всім державам. За допомогою долара і товарів США встановили контроль над латиноамериканськими державами – модернізували доктрину Монро, оголосивши, що беруть на себе відповідальність за врегулювання конфліктів між Америкою і Європою і можуть вводити свої збройні сили в разі безпорядку в них. Цей курс отримав назву «великого кийка».

Прагнучи зберегти баланс сил Рузвельт виступив посередником у переговорах між Росією та Японією але проявляв значно більше зацікавленості у посиленні Японії, а не Росії. З Японією була укладена таємна угода про розподіл сфер впливу. США визнали її права в Кореї в обмін на визнання панування на Філіппінах, але набути суттєвого економічного і політичного впливу на Далекому Сході США не вдалося перш за все через позицію Японії, яка перетворювалася у головного суперника американців у азіатсько-тихоокеанському регіоні.


1150954149494477.html
1151019369392573.html
    PR.RU™