Методи і методики роботи  

Методи і методики роботи

Індивідуальна робота з клієнтомпередбачає процес безперервної підтримки з використанням прямих методів впливу: індивідуального консультування, роботи з сім'єю, групової роботи. Безперервна підтримка здійсню­ється шляхом навичок емпатії та супроводжується співчут­тям клієнту; дослідженням реакцій, які породжує становище, в якому він перебуває; допомогою клієнту тримати зв'язок з реальністю шляхом,розвитку стратегій контролю над симп­томами.

Практика соціальної роботи з людьми, що страждають на психічні розлади, зосереджується на двох аспектах:

1) прямому впливі: індивідуальне консультування, робо­та з сім'єю, групова робота, використання груп людей зі схожими проблемами;

2) процесі безперервної підтримки, яка включає: інтерес і турботу; емпатійне слухання; прийняття клієнта таким, який він є; роботу з неушкодженою частиною особистості; реалістичне заспокоювання, реалістичні очікування; насна­ження і допомогу клієнтам у використанні ресурсів соціаль­них служб.

Дерек Тілбарі представив своє бачення здійснення пря­мого впливу та підтримки у вигляді кількох робочих аксіом, які можна розглядати як напрямки роботи та пояснення при­чин втручання соціальних працівників.

По-перше, щоб працювати ефективно, соціальні праців­ники мають співчувати реальності клієнта і реакціям, які вона породжує, а також досліджувати реальність клієнта (це перша аксіома).

Клієнти з психічними розладами до певної міри втрача­ють контакт із зовнішньою реальністю, тоді як їх внутрішня реальність виходить на перший план. Багато людей, що пе­режили психоз, описали власний досвід, що дало змогу краще розуміти стан психічно хворих, який зазвичай усклад­нюється через відсутність розуміння та підтримки.

Так, приміром, депресія є глибоко проникною і руйнує здатність функціонувати в різних сферах життя. Крім того, вона супроводжується також відчуттям швидкої загибелі, що пояснює постійний ризик суїциду. Тоді як повний хаос гострого епізоду шизофренії супроводжується візуальними галюцинаціями, що втілюють у собі найбільш проникливі й таємні жахи, і це може призвести до безладної активності або повної нерухомості; люди з параноїдальними галюцина­ціями почуваються постійно переслідуваними. Вони не мо­жуть бути впевненими ні в кому: навіть близьких людей підозрюють у намірах отруїти їжу або відкрити газ, коли вони сплять. Слухові галюцинації сприймаються як безперервна розмова безтілесних людей, що супроводжується відчуттям того, що всі навколо можуть чути, про що думає людина. Можливо, єдиним винятком за своїм емоційним забарвлен­ням серед психозів є манія, яка характеризується як почут­тя цілковитого благополуччя. Зрозуміло, що клієнта не можна переконати в його хворобі, аж поки він фактично не падає від виснаження внаслідок шаленої, несамовитої активності й хронічного недосипання.



Для розуміння реальності клієнта найчастіше використо­вуються навички емпатії. Оскільки у своїй основі емпатія містить слухання і надання зворотного зв'язку, клієнту тре­ба дати зрозуміти, що все, що він хотів сказати, соціальний працівник вислухав і зрозумів, проявивши здатність емоцій­но сприймати душевний стан клієнта. Емпатія допомагає встановити робочі стосунки з клієнтом. До того ж вона може мати терапевтичний ефект сама по собі, тому що створює клімат, в якому клієнт може почуватися захищеним, відчу­вати полегшення від своїх страждань.

Необхідно зауважити, що афекти людей, які стражда­ють на психічні розлади, можуть бути надто негативними, і це викликає відповідну реакцію. І тоді соціальні працівники можуть краще зрозуміти, що відчуває клієнт, і обрати шлях допомоги, базуючись на щирому, а не на шаблонному спів­чутті. Намагання збагнути внутрішній стан клієнта допоможе пояснити його поведінку іншим людям, досягти толерант­ності у ставленні до нього, зняти напруження (наприклад, у стосунках клієнта з родичами) і визначити, які ресурси вико­ристовувати [17].

По-друге, соціальні працівники повинні допомогти клієнту тримати зв'язок з реальністю (це ще одна аксіома).

Вживання ліків допомагає клієнту посилити контроль над симптоматикою та обмежити прояви психозу. Однак ресурси клієнта потребують допомоги, супроводження для зберігання процесу відновлення його соціального функціо­нування. Йдеться про розвиток стратегій для контролю над симптомами. Найкращий спосіб допомогти клієнту -навчити його ефективніше керувати своїми симптомами. Чимало клієнтів можуть розвинути стратегії самі й потре­бують небагато від соціальних працівників - лише звичай­ного розуміння, підтримки, наснаження. Часто клієнти мо­жуть самі розпізнати, коли в них починається епізод про­яву хвороби, щоб самостійно вирішити, коли настав час звернутися до ліків. Вони можуть експериментувати з різними стратегіями, щоб побачити, які саме є найбільш ефективними для них. Наприклад, під час розвитку стра­тегій боротьби зі слуховими галюцинаціями соціальні пра­цівники допомагають клієнту прийняти існування голосів, працювати над визначенням рамок голосів, спробувати зро­зуміти значення голосів, побудувати схему контакту з ними, яка фокусується на позитивному спрямуванні і визначає обмеження часу і простору для звертання уваги на них.

У такі моменти можуть також допомагати релаксація, відвернення уваги, фізичні вправи. Обмін інформацією може містити цінні поради для інших клієнтів.

У таких випадках соціальні працівники дійсно мають спра­ву з наснаженням: вони намагаються надати можливості лю­дям, а не їхнім хворобам, взяти владу над життям [18].

Третя аксіома, за Дереком Тілбарі, вимагає того, що со­ціальні працівники повинні налагодити зв'язок з клієнтом як з особистістю, а не орієнтуватися на симптоми хвороби.

Люди, які страждають від психічного розладу, являють собою спотворену картину самих себе, яку не можна по­рівняти з їх особистістю до хвороби. Тому на практиці бу­ває складно досягти встановлення зв'язку з клієнтом. На­приклад, клієнти з депресією глибоко занурені в свої дум­ки, і навіть проста розмова з ними вимагає від соціального працівника значних зусиль. Клієнт з манією може бути сповненим енергії, але швидко відволікається. Під час ро­боти з клієнтом, який страждає на шизофренію, можна спостерігати прояви емоцій, невідповідних ситуації, що за­важає контакту. Клієнт з деменцією забуває про вас від однієї зустрічі до іншої.

У роботі з такими клієнтами вирішальним є усвідомлен­ня того, що якими б загальними не були симптоми, котрі визначають діагноз, вони завжди проявляються індивіду­ально, їх форма і зміст відображають унікальність особис­тості, досвіду й обставин хворої людини.

Налагодження контакту з клієнтом, який перебуває в такому стані, досить важливе для нього. Однак фахівцям не завжди вдається встановити його, і в такому разі вони мусять працювати тільки з середовищем клієнта, а не з ним безпосередньо [19].

За останньою аксіомою Дерека Тілбарі, соціальні пра­цівники повинні спрямовувати свої зусилля на те, щоб акти­візувати навички клієнта керувати собою і своїм жит­тям.

Індивідуальна робота з позицій психодинамічного підхо­ду полягає у заохоченні Его-функціонування клієнта, зокрема через:

1) управління підсвідомим матеріалом (однак Дерек Тілбарі попереджає, що оскільки клієнт зазнає тиску через свою хворобу, вивчення підсвідомого може призвести до ще більшого пресингу на нього, відтак є реальний ризик роз­щеплення особистості);

2) посилення процесів свідомого (під цим маються на увазі в широкому сенсі - соціальні й практичні навички, які надають нам можливість виживати в сучасному суспільстві і встановлюють достатній рівень задоволення від життя) [20].

Коли людина переживає гострий короткочасний епізод хвороби, після якого може повернутися до більш-менш нормального життя, вона широко підтримуватиме і збері­гатиме свої навички, на чому ґрунтується її впевненість у собі. Проте вона потребує допомоги у відновленні своєї самооцінки, з тим щоб знову зайняти своє місце у своїх соціальних системах. Особливо напруженою є фаза оду­жання, коли люди перебувають між реальною хворобою і реальним здоровим життям. Саме тому одним з критичних періодів є процес повернення до своїх ролей та обов'язків, які клієнт виконував до рецидиву. Він може хотіти цілком забути період хвороби, знову повернутися до своєї нормаль­ності, і соціальні працівники, так чи інакше, мають супро­воджувати клієнта в цьому процесі реалістичним спряму­ванням поведінки, особливо після лікарні.

Незалежно від терміну хвороби, ступеня інвалідності та руйнування особистості проблеми, що стосуються прак­тичних та соціальних навичок, можуть бути різними. Відтак робота може бути спрямована на попередження втрати існуючих навичок або постійної підтримки, останнє частіше необхідно у випадках з деменцією. Потрібно вико­ристовувати візуальні засоби, щоб підтримувати орієнта­цію в часі, дні, датах, місці перебування, використовувати медикаменти як доповнення. Інші підходи передбачають компенсацію втрачених навичок шляхом відновлення інших, які були незадіяні протягом багатьох років, але залишили­ся неушкодженими, та поновлення соціальних і практичних навичок, яких клієнти потребують для самодостатності, однак втратили або ніколи ними не володіли. Такі методи роботи включає й реабілітація людей з хронічною шизофренією, які утримуються в лікарнях на довгостроковому лікуванні. Цей вид реабілітації потребує значних коштів і має багато обмежень. Усі ці підходи ефективні, коли надання допомо­ги організоване на рівні громади.

Соціальні працівники прагнуть залучити психічно хворих до будь-яких видів "діяльності, що не є надто травмуючими. Наприклад, для хворих на шизофренію корисними є будь-які групові заняття, котрі, однак, не передбачають тісного особистого контакту. Це можуть бути заняття в художній

майстерні, психотерапевтичній групі підтримки тощо. Хворі на залежність від наркотичних речовин навпаки найчастіше потребують досить тісної взаємодії в групах під керівницт­вом впливової та авторитетної для них людини.

Так само залежно від діагнозу розв'язують і питання працевлаштування. Досить часто психічно хворі отримують групу інвалідності. Але при вдалій реабілітації такі хворі цілком можуть виконувати певну роботу.

Роботаз сім'ямилюдей, які мають психічні розлади, пе­редбачає: підтримку членів сім'ї, зміцнення її ресурсів, роз­ширення можливостей у виконанні функції догляду за хво­рим родичем, полегшення тягаря, який несуть сім'ї, що догля­дають хворого родича, а також зменшення або модифікацію внутрішньосімейних стресових чинників, які можуть спро­вокувати рецидив хвороби.

Серед форм і методів такої роботи слід відзначити:

- допомогу членам сім'ї у досягненні адаптації (мова йде про прийняття хвороби);

- допомогу окремим членам сім'ї в опануванні їхніх по­чуттів;

- допомогу сім'ям у налагодженні відносин з хворим родичем, важливих для життя сім'ї в цілому і особисто­го життя кожного з її членів зокрема;

- комунікативні тренінги, спрямовані на вирішення проб­лем з неадаптивними патернами спілкування;

~ залучення членів сім'ї до лікувального процесу і про­цесу відновлення на ранніх етапах у манері, яка «не звинувачує»;

- просвітницька робота серед членів сім'ї, яка надає необ­хідну інформацію про психічні розлади, шляхи змен­шення впливу стресів, факторів ризику;

- кризове втручання при екстремальних ситуаціях.

Зазначені методи роботи з сім'ями здобули визнання як важливий компонент безперервного догляду за хворим за місцем проживання. Ці методи можна розглядати як довго­тривалу підтримку людей з проблемами психічного здоров'я у громаді [21].

У практиці соціальної роботи в установах громадської психіатрії (у громадських психіатричних центрах, недержав­них консультативних агенціях, приватних клініках), тобто коли послуги надають на рівнігромади, використовують такі форми роботи, як кризове втручання, швидка госпіталізація, короткотермінова терапія, денний догляд, різні форми групової роботи. Це може бути також практика у вигляді реабілітаційного підходу, коли поліпшення функціо­нування здійснюється через підтримку людей з проблемами психічного здоров'я - вчитися, працювати і жити в ситуаціях за своїм особистим вибором - що, власне, і є принциповою метою соціальної роботи [22].

Соціальна робота з людьми, які мають психічні розлади, передбачає врахування особливостей перебігу та клінічних проявів захворювання. Але завжди необхідно прагнути до встановлення взаємодовіри з клієнтом. З іншого боку, необ­хідно пам'ятати про збереження соціальним працівником власної особистості. Надто близькі стосунки з психічно хвори­ми не тільки не приносять користі, але навіть можуть зашко­дити як самому хворому, так і професіоналу, який його обслу­говує.


1148473731594157.html
1148514018889128.html
    PR.RU™